Пендель розуміння

69

Не самий теплий жовтневий вечір. Стою на зупинці в центрі міста, чекаю автобус — останній в розкладі на сьогодні. І ось він, завзято світячи фарами, під’їжджає до зупинки, зупиняється на кілька секунд… і, не відкриваючи дверей, починає від’їжджати.

Я від такого з собою звернення спершу постукав по отъезжающему разом з мріями потрапити сьогодні додому автобусу долонею. Але коли автобус, не звернувши на це ні найменшої уваги, почав набирати швидкість, я — каюсь! — копнув його ногою. Автобус тут же зупинився, відкрив двері, і я разом з парою таких же бідолах опинився всередині. Неї дамі-кондуктору я продемонстрував проїзний і сказав:

— Ви не могли б передати своєму водієві, щоб він записався на курси відкривання дверей? Я розумію, справа складна, не всім доступно, але вчитися ніколи не пізно.

Відповідь мені було дано просоченим отрутою бридкий голоском:

— А вам, молодий чоловік, воЕкшн просив передати, що якщо ви ще раз пнете автобус, то він вийде і штовхне вас! Скажіть спасибі, що вам взагалі двері відкрили!

Навіть не знайшовся з відповіддю. Напевно, потрібно було піти в кабіну до водія, вклонитися йому в ноги за відкриті двері і вибачитися, що ми, бажаючі кудись потрапити пасажири, заважаємо йому нормально покататися.